Валентина Солдатова,
Россия
Начала писать стихи в 2003 году, когда оказалась без жилья, в отчаянии обратилась к Богу, просила показать мне место на этой земле, услышала голос внутри себя: "Пиши". С тех пор пишу и не только стихи, но и песни. Выступаю с авторскими концертами, прославляю Бога,его любовь к нам, вижу его во всем...
Сегодня я:
Автор восьми книг, участница 15 книг, победитель конкурса «Женщина года по Республике Татарстан – 2011» в номинации «Героиня третьего возраста», победитель конкурса «Социальный портрет пожилого человека Республики Татарстан-2011» в номинации «Творчество крупным планом»,
Лауреат Международной Премии «Филантроп - 2016»
в авторской песне, Лауреат 1 степени Международной Премии "Золотое сердце" 2016 в номинации "Благотворительная помощь инвалидам в литературной деятельности", Лауреат Международного конкурса «Поэзия голосом – 2013», обладатель золотых медалей и Гран-при Российского творческого фестиваля в г.Лысьва Пермского края «Парнасские забавы-2011» в авторской песне, автор трёх аудиодисков, соавтор открыток «Чистополь глазами поэтов», победитель и призёр многих спортивных фестивалей по РТ, фотограф-любитель, дизайнер-издатель около 150 книг для авторов Республики Татарстан и России.
Песни в моем исполнении вы можете послушать на сайте: http://mirmuz.com/segodeya
Там же имеются мои стихи, картины, фотографии и др. Спасибо! e-mail автора:segodeya@yandex.ru
Прочитано 3640 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
себя, как Бога полюбите- прямой вызов против Бога. Комментарий автора: Вот и поглядим - кто как Бога любит, да и любит ли, если себя принять не может таким, как Бог создал, то и людей не принимает, осуждает, как Вы сейчас...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
